Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Особа звернулась до адміністративного суду з позовом про визнання незаконною та скасування постанови Правління НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, визнання незаконним та скасування рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації.
Позивач зазначав про те, що в оскаржуваних рішеннях не зазначено про наявність загрози інтересам вкладників чи інших кредиторів Банку, а постанова НБУ прийнята до спливу 180-денного терміну з дня віднесення Банку до категорії проблемних. Також посилався на положення Закону України «Про акціонерні товариства» та на порушення його прав як акціонера Банку на отримання дивідендів, розпорядження акціями, отримання у разі ліквідації Банку частини його майна або вартості частини його майна. Відповідно до встановлених обставин справи позивач є власником простих іменних акцій Банку в розмірі 0,0003 відсотка.
Суд першої інстанції частково задовольнив вимоги позивача. Постанову окружного суду залишили без змін апеляційний суд та ВАСУ.
Суди встановили, що Правління НБУ прийняло постанову за 95 днів до спливу строку, наданого Банку як банку, віднесеному до категорії проблемних, для приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами закону. Крім того суди дійшли висновку, що відповідно до вимог статті 6 КАС України позивач вправі звертатися в порядку адміністративного судочинства для захисту своїх прав, оскільки вважає, що оскаржуваними постановою та рішенням були порушені його права.
НБУ звернувся до Верхового Суду України з заявою про перегляд судових рішень з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. У наданих для порівняння рішеннях суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача адміністративної процесуальної дієздатності, оскільки, постанова Правління НБУ є актом індивідуальної дії, тобто стосується конкретних осіб у сфері публічно-правових відносин та породжує конкретні адміністративно-правові відносини, обумовлені цими актами, а звернення до суду є способом захисту порушених суб’єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
ВСУ частково задовольнив заяву НБУ, рішення судів скасував, а у позові особи відмовив.
При розгляді заяви ВСУ звернув увагу на сформульований ВСУ правовий висновок у постанові від 27.06.2017 у справі № 21-3739а16.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у вищезазначеній постанові, виходячи з принципу верховенства права та практики ЄСПЛ, дійшла висновку, що позивач, який є акціонером банку і до того ж власником істотної участі в Банку (власник 99,98 відсотка акцій банку), мав право звертатись до суду у зв’язку із втручанням органів державної влади в особі НБУ та Фонду у його права, зокрема право власності, яке закріплено статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
У справі, що переглядалась, виходячи з наведеної позиції та нормативного регулювання спірних правовідносин, ВСУ вказав, що у разі застосування до учасника банківських правовідносин – банку чи осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, одного із заходів впливу, передбачених статтею 73 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», відповідно до положень статті 79 цього Закону такий учасник може оскаржити рішення, дії НБУ чи його посадових осіб до суду. Якщо на підставі законодавства виникнуть передумови, за яких особи, названі у статті 79 Закону № 2121-III, не матимуть повноважень (не зможуть) реалізувати своє право на оскарження або існуватиме конфлікт між органом, який перебрав на себе повноваження банку без права оскарження рішень НБУ про застосування заходів впливу, і банком чи іншою особою з кола тих, хто формально має право, але реально не має повноважень оскаржити рішення, дії чи бездіяльність НБУ, таке право надається фізичній чи юридичній особі, яка заявить і обґрунтує, що від рішення НБУ потерпіла, найбільше зазнала негативного впливу на свої майнові та інші права.
ВСУ дійшов висновку, що це право надається акціонеру банку у виняткових випадках; за умови, коли в такого акціонера акумулюється великий (значний, істотний) пакет акцій, що надає йому основоположний, вирішальний ступінь впливу на діяльність банку та/або, коли він є одноосібним власником всіх чи більшості акцій; за інших подібних критеріїв, за яких акціонер максимально наближається і/або може бути прирівняний до особи, права якої прямо і безпосередньо були порушені діями чи рішенням НБУ.
ВСУ зазначив, що оскаржені у справі постанова та рішення певним чином стосуються акціонерів Банку, зокрема й позивача. Проте спір у цій справі виник у сфері банківських правовідносин між її учасниками, одним з яких є НБУ, другим – Банк. Заходи впливу НБУ були спрямовані проти Банку і оскаржити їх в судовому порядку на підставі закону та з урахуванням правозастосовної практики може або Банк, або акціонер, котрий за певними критеріями може бути визнаний потерпілим від дій чи рішень НБУ. А акціонер з правами і можливостями їх реалізації, подібними до тих, які має позивач, не є і не може бути учасником цих відносин. Рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних реально, прямо, безпосередньо чи суттєво не порушує прав такого акціонера, принаймні настільки, щоб набути право на його оскарження.
З текстом постанови ВСУ від 24.10.2017 у справі № 21-3926а16 можна ознайомитисьза посиланням.
Детальніше...
_03_03.png)
